День українського ювелірного мистецтва: історія свята

Хто заснував День українського ювелірного мистецтва

Ініціатива належить Юрію Курилюку, засновнику київської компанії «Центурі» (продаж, огранювання та експертиза дорогоцінного каміння) та Олені Масловій — дизайнерці, підприємиці та співзасновниці харківського ювелірного дому «Орінго».

Олена Маслова: «21 червня 2020 року на сторінці ФБ вперше пролунав заклик згуртуватися навколо Скіфської пекторалі та винайти, створити своє особливе свято»:

Справжнє свято народжується, коли в ціле збираються цінності, що об’єднують. Нашу спільноту безумовно об’єднують:

• власне ювелірна справа як вияв прекрасного, творчого і позитивного;
• наша країна, яку попри весь скрегіт зубів ми все одно любимо і шануємо, і, часом, отримуємо натхнення в її безмежній природі і щирості душі;
• сьогодення як час можливостей реалізовувати власні задуми;
• і, як не дивно, історія, що дарує нам неперевершені можливості пишатися видатним минулим.

Чому свято українського ювелірного мистецтва відзначають 21 червня

Дата пов’язана з видатною подією в історії світової археології та ювелірства: 21 червня 1971 року о 14:30 археолог Борис Мозолевський разом з групою дослідників біля кургану Товста Могила на Дніпропетровщині знайшов легендарну Золоту пектораль та ще низку важливих цінностей.

Те, що одне з найбільших археологічних відкриттів ХХ століття безпосередньо стосується України, вплинуло і на розвиток ювелірної справи. Окреме диво — що скарб залишився вдома, а не вирушив на територію рф на нібито дослідження чи виставку. Для українського ювелірства Золота пектораль стала головним особливим символом та натхненням, попри те, що за однією з версій дослідників твір виготовили грецькі майстри. 

Хто святкує День українського ювелірного мистецтва

Хоча у вирі привітань часто можна почути про День ювеліра в Україні, свято належить не лише тим, хто тримає інструменти в руках, а й усім причетним до сфери ювелірства: огранювальникам, гемологам, художникам-модельєрам, дизайнерам, ливарникам, а також мистецтвознавцям, археологам, музейникам, освітянам, дослідникам, які вивчають, бережуть і популяризують спадщину, і, звісно, кожному поціновувачеві прикрас та українських майстрів і дизайнерів.

Навіщо потрібне свято ювелірства в Україні

Одна з важливих причин — нагадування про те, що золотарство здавна є частиною культурної спадщини та повноцінним мистецтвом. Це особливо цінно у часи Російсько-української війни, коли питання ідентичності та збереження її проявів є критично важливим.

Об’єднання та визнання професійної спільноти. Власна офіційна дата дає змогу нагадати про корені ювелірства як самобутнього явища з власними традиціями та майстрами на рівні з іншими видами мистецтва та ремеслами.

Пам’ять про історичну неперервність. Свято зв’язує воєдино давні техніки і звичаї від скіфського золота, прикрас Русі до дукачів та сучасних концептуальних виробів. Воно нагадує і українцям, і світові, що українське ювелірне мистецтво виникло не вчора, а має тисячолітній фундамент.

Маніфест цивілізованості під час війни. Ювелірне мистецтво — ще один спосіб продемонструвати, як ми захищаємо простір, в якому людська творчість і краса мають найвищу цінність на противагу руйнуванням.

Очищення від колоніальних наративів. Десятиліттями ювелірна галузь перебувала в інформаційному полі колишньої імперії та упереджень радянського періоду. Власна дата 21 червня — акт культурного самовизначення, що має зрозуміле походження, замість випадкових дат у календарі.

А ось як на це питання, навіщо українським ювелірам власний день, відповідає засновниця свята Олена Маслова в блозі ювелірного дому Oringo:

Офіційний статус свята ювелірного мистецтва

Спроб зробити День українського ювелірного мистецтва офіційним було кілька. Перша спроба — звернення громадської спілки «Ювеліри України» до Офісу Президента України, де офіційно порадили звернутися з питанням до Міністерства фінансів, яке курує ювелірну галузь. На жаль, відповідь була прикрою: замість підтримки свята спільнота отримала відмову, аргументовану існуванням псевдоміжнародного дня ювеліра 31 січня з російським корінням.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну спільнота переосмислила відзначення навʼязаних свят.  Заснування так званого міжнародного чи всесвітнього дня ювеліра на початку 2000-х повʼязане з Казахстаном та російською Костромою. Свято відзначається винятково на території країн колишнього так званого СНД, хоча рф протягом багатьох років всіляко намагається просувати його у світі.  Замість нав’язаного свята велика частина ювелірної спільноти прагне мати власний автентичний день.

На початку 2026 року громадська спілка «Ювеліри України» за підтримки Національного музею історії України надіслала звернення до Міністерства культури України, на що отримала відповідь про включення питання до порядку денного спеціальної Робочої групи на чолі з міністеркою Тетяною Бережною щодо упорядкування дат державних, професійних та інших свят і пам’ятних дат. Жодних офіційних чи неофіційних заяв та листувань більше не відбувалося, тому ювелірна спільнота лишається в очікуванні офіційного статусу свого професійного свята.

Навіщо потрібен офіційний статус Дня українського ювелірного мистецтва

Важливо зруйнувати застарілу радянську та бюрократичну парадигму, де ювелірна справа сприймається контролювальними органами, владою винятково у ролі «товарів розкоші» або «високомаржинального бізнесу», що не відображає повноту та роль ювелірства в історії держави.

Легітимізація ювелірної справи як невіддільної частини матеріальної та духовної спадщини України. Під час повномасштабної війни прикраси стали частиною психологічного самозбереження — люди везуть із собою в евакуацію родинні прикраси не через ринкову вартість, а передусім як пам’ять про дім, сімʼю, належність до нації.

Визнання ювелірства частиною креативних індустрій, а ювелірів — творцями, а не лише суб’єктами підприємницької діяльності. Це відкриє повноцінний доступ до грантів культурних фондів, дозволить створювати масштабні некомерційні виставки, представляти Україну на світових артмайданчиках та дасть поштовх для розвитку профільної художньої освіти і збереження унікальних технік.

Розвиток інтелектуального капіталу та створення робочих місць у ювелірному секторі. Сучасна ювелірна справа працює за межами продажу «грамів дорогоцінного металу» — це процес створення українського дизайну, який акумулює історію та сенси.