«Знаю, що попереду ще багато цікавого»: інтерв’ю з Аріною Лаврентьєвою

Ще восени 2025 року запланувала цикл інтервʼю з ювелірами. Тоді ціни на дорогоцінні матеріали вже стрімко зростали. Згодом розпочалися вимкнення світла. Одним словом, було не на часі. З іншого боку, який час узагалі буде вдалим для розмови? Тому взимку, у розпал стану не на часі, і розпочала. На початку 2026 року вийшло вісім інтервʼю з майстрами, дизайнерами і підприємцями.

Чесно кажучи, багато інтервʼю не сталось, і причини аж надто зрозумілі. Хтось не хотів скаржитися, у когось просто не було часу і сил на комунікацію в тих умовах, які створили нам «сусіди». З розумінням і подякою публікую інтервʼю на сайті Ukrainian Media Jewelry восени 2026 року під час нового етапу російсько-української війни, обстрілів та вимкнень світла. 

Вперше опубліковано 17 березня 2026 року в Instagram @jewelry_detective

Українське ювелірство в часи війни: інтервʼю з майстринею Аріною Лаврентьєвою

Як вимкнення світла вплинули на роботу майстерні та загальний графік роботи?

Мені дуже пощастило, що саме в майстерні світло є завжди, чого не скажеш про все місто.

Які процеси неможливі без електрики?

Процеси лиття і гальванічного покриття передаю підрядникам у Києві. Чесно кажучи, вражена, що попри складну ситуацію вони стабільно виконують роботу якісно й вчасно. Це викликає велику повагу.

Чи довелося за цей час змінити місце роботи або життя?

Восени 2025 року через фінансові проблеми, нюанси з пошуком житла і загальну неймовірну втому я була змушена повернутися жити в рідне місто — Полтаву. Оскільки в місті небагато варіантів працевлаштування за спеціальністю, довелося створювати власну майстерню і працювати на себе. Ніколи не мріяла бути підприємицею, але іноді, коли вибору немає, його доводиться створювати самостійно

До переїзду я працювала у Києві в майстерні на Глибочицькій. Поруч були прильоти, зокрема й у сусідні будинки, але сама майстерня, на щастя, не постраждала. Великі вікна майстерні виходять на стіну сусіднього будинку. Це той випадок, коли через абсурдну щільність забудови всередині я почувалася безпечно. У Полтаві майстерня розташована в центрі міста. Обстріли трапляються значно рідше, і нам у цьому сенсі пощастило. Але з доступністю й зрозумілістю укриттів ситуація має поганенький вигляд.

Як вплинуло на роботу зростання цін на метали?

Ціноутворення — одна з найскладніших тем. У тиждень, коли золото різко зросло в ціні, я якраз виконувала замовлення на каблучки. Так сталося, що майже вся сума від клієнтів пішла лише на закупівлю металу. Це був дуже показовий момент.

Зі сріблом я підняла ціни мінімально й намагаюся тримати їх. Морально мені непросто часто й різко змінювати вартість. Але із золотом довелося діяти жорсткіше: через нестабільність і високі ризики змушена закладати це в ціну.

Водночас відчуваю відповідальність за кожне підвищення, тому постійно інвестую в розвиток навичок, щоб вартість виробів була виправданою для самої себе.

Чи думали змінити матеріал для роботи або напрям творчості?

Думала, але дуже не хочеться відходити від дорогоцінних металів, адже саме цінність металу і каміння надає ювелірній справі такий сенс для мене. Зараз навіть зросло бажання працювати з золотом, вдосконалювати навички, щоб раціональніше використовувати матеріал і мінімізувати ризики.

Мій підхід — не здешевлювати виробництво заради оборотів, а робити менше, але якісніше, з розумним використанням усіх ресурсів. Зараз у мене немає іншої мети, ніж зробити бізнес прибутковим, адже більшість заробленого реінвестується у розвиток.

Що допомагає повертатися до роботи після особливо важкої ночі обстрілів та за умов відсутності світла? Що дає сили продовжувати?

Я вірю, що знайшла свою справу і хочу спробувати в ній якомога більше, тому не можу зупинятися: знаю, що попереду ще багато цікавого. Поки фокусуюсь на зароблянні коштів і левову частину часу присвячую професійному навчанню. Почала займатися з репетитором з математики, щоб покращити навички розрахунків і креслення, бо мій стиль зазвичай «на око», але трохи науки не завадить.

З дитинства мріяла бути реалізованою в карʼєрі жінкою, але страждала, бо не знала, у якій сфері будувати цю карʼєру. Тепер знайшла свою пристрасть і можу рухатися до мети

Як дбаєте про себе?

Моя головна опора — дім: мій хлопець і кішечка. Я щаслива, що в Полтаві переважно спокійна ситуація, і тепер я не здригаюся вночі від звуку віджиму пралки сусіда, думаючи, що це ППО.

У всьому навколишньому хаосі я прагну дотримуватися своєї структури: п’ять днів роботи і два для відпочинку, зустрічі з друзями, вечірній фільм, у вихідні можливість трохи подовше поспати. Я свідомо звужую свій світ до того, на що можу впливати.

Як наразі взаємодієте з ювелірною спільнотою?

Молода ювелірна спільнота мене дуже позитивно вражає! Більшість готова допомогти, поділитися контактами, порадити мене клієнтам. Я намагаюся діяти взаємно і підтримувати колег так само. У Полтаві я намагалася налагодити контакт із місцевими підрядниками та досвідченими ювелірами… Стара школа, одним словом.

Над чим працюєте зараз?

Зосереджуюсь на ювелірних воркшопах у Полтаві. По-перше, у місті дуже мало заходів і бракує соціальних ініціатив. По-друге, не всі прикраси доцільно створювати в межах власної діяльності, але завжди цікаво спільно експериментувати з людиною, яка прийшла на воркшоп. Тоді будь-який твір, незалежно від складності чи художньої цінності, набуває сенсу, бо проходить через особистий досвід, навіть якщо схожих прикрас у світі сотні чи тисячі.

Постійно фантазую про те, що ще можна спробувати в ювелірній справі, які є шляхи розвитку, професії та спеціалізації, адже етап локального крафту, яким займаюся зараз, сприймаю як проміжний.

Більше розмов з людьми, які творять ювелірну історію та культуру, читайте в розділі Інтервʼю.