Мереживо фриволіте, волонтерство і життя: інтерв’ю з майстринею Катрею Гамоліною

Хоча Катря Гамоліна живе в Німеччині близько 14 років, нас познайомило волонтерство для українського війська. Катря родом з села Ображіївка на Сумщині. Вона живе, працює, творить і займається волонтерством в Берліні. Зокрема, створює прикраси фриволіте, які активно використовує для просування зборів.

Попри значну фізичну відстань від батьківщини, ментально Катря значно ближча до неї, ніж могло б здаватися. Саме тому це інтервʼю, на мою думку, важливе.

Розмову з Катрею записали взимку 2025 року.
Вперше публікується 16 жовтня 2026 року.

Волонтерство і плетіння фриволіте мають чимало спільного. Жоден з процесів не дає миттєвого результату: ніщо не виникає одразу готовим — обидва складаються з безлічі дрібних, численних, повторюваних дій. Іноді монотонних аж до виснаження, але необхідних, щоб зрештою сплелася цільна картина. Один вузлик — дрібниця. Але як і мереживо, волонтерство тримається на зв’язках між окремими вузликами — між людьми.

Прикраси фриволіте і творчість як мова волонтерства

Розділ I. Про творчість

Що таке фриволіте

Це техніка вузликового мережива. Є різновиди фриволіте, де вплітаються бісер, намистини, лелітки, люрекс, кабошони. Можна плести або спеціальною голкою, або спеціальними інструментами — човниками для фриволіте. З матеріалів підійдуть будь-які тонкі нитки, проте треба мати уявлення про результат, дивитись на склад та скрутку.

Фриволіте, вузликове мереживо — старовинна ручна техніка плетіння. Назва походить від французького frivolité (легковажність, фривольність). Вважається, що фриволіте потрапило до Європи зі Сходу в XV столітті. Там цю техніку називали «макук» — слово, яке в перекладі з арабської означає «човник». Це головний інструмент для плетіння мережива

Шовкові нитки роблять виріб нестабільним та рихлим (я їх люблю, бо це красива непевність вузликів); бавовняні нитки для шиття не мають блиску та жорсткості. Якісні поліестер та капрон підійдуть для створення прикрас (рекомендую італійські нитки Arianna Vega), але для відтворення історичного мережива для умовної сукні XIX століття краще взяти бавовну. Я використовую взагалі все, що має подобу нитки: від волосин до дроту.

Як розпочалося це захоплення?

Мене приблизно все життя захоплюють різні види текстильної промисловості та текстильних мануфактур, особливо їхні технічні та соціально-економічні сторони. І textile art, звісно. Я відчувала і відчуваю фізичне зворушення від споглядання матерії – це не минає ніколи.

А щодо початку, то приблизно в 2011 році ми з мамою брали участь у ярмарку-виставці «Золоті ручки» в Одесі. В однієї з майстринь-сусідок були мереживні прикраси – не пам’ятаю що, але щось мене дуже вразило, бо метаморфози тканини я розуміла, а метаморфози нитки – не дуже (більш поширені види мережива гачком чи спицями не здавалися аж такими дивовижними). Далі – провал в пам’яті. А в 2015 році мама привезла мені в Берлін човники. Я попросила у знайомої книжку про фриволіте і доволі швидко почала плести.  Згодом – експериментувати з іншими техніками мережива, поєднувати фриволіте з вовною, дротом, природними матеріалами, змінювати елементи фриволіте, підпалювати, зшивати.

Де берете матеріали?

Майже всі матеріали (нитки) збиралися років 15: у бабусь, друзів, на берлінських барахолках, в секондах, лишалися від покійних родичок моїх колег. Якось друг-художник віддав величезну котушку шовку, яка не підійшла для його робіт – вистачить на кілька життів. Коли приїжджала на канікули, обходила в Шостці швейні магазини і купувала всі котушки поліестеру, які здавалися надійними (нитки для риболовних сіток, шиття шкіри та плетіння бісером). Час від часу замовляла в інтернеті німецькі, італійські та американські нитки в повній палітрі. Це все запаси, зроблені до повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році.

Зараз купую лише фурнітуру (а з нею завжди проблеми), бісер, намистини, іноді — якісний дорогий люрекс, бо він має феєричний вигляд. Часто інші волонтерки або знайомі віддають бісер, старі прикраси, намистини, дріт. Щось, як-от підвіски, сережки, морські камінці, мушлі, знаходжу випадково і переробляю з мереживом.

А, до речі, ще знайти хороші човники — непросто.

Зараз працюю, на жаль, тільки вдень, бо живу не сама. Але найзручніший режим – працювати з вечора до ранку, спати кілька годин, йти на роботу і знову сідати за плетіння чи щось художнє

Розділ II. Про війну

У ніч повномасштабного вторгнення я мала редагувати монографію моєї професорки, але, звісно, ніхто навіть не відкривав документ. Безкінечно читала новини, послухала наживо «звернення» путіна і подзвонила додому мамі, бо вони тоді спали.

Все ніби було очікувано. Весь останній місяць в Берліні, здається, з січня, наші активісти та активістки проводили демонстрації, але саме в ту ніч — не знаю, я ніби внутрішньо заморозилась і спостерігала, але до останнього не вірила.

Я точно не очікувала, що війна — це отаке тотальне, всеохоплююче дійство, котре знищує або робить хиткими й ненадійними всі способи існування, спалює всередині все неважливе, трансформує кожне звичне почуття. Наприклад, не думала, що злість і ненависть можуть настільки сильно мотивувати і тримати в формі роками, а знесилення стає фоном, але не перешкоджає

Розділ III. Про творчість, волонтерство і війну

Я продаю прикраси на берлінських подіях, присвячених Україні, на блошиних ринках, роблю на замовлення, розігрую, дарую. А дарую дуже багато – і як вдячність за відкриті допоміжні банки у зборах, донати, підтримку і просто від захвату.

Чи допомагає творчість пережити як зовнішні, так і внутрішні кризи, напругу, війну?

Я дуже чутлива до окреслення «творчості», тому і так, і ні.

Допомагає, коли є конкретика: беру замовлення на 200 євро і знаю, що це ⅕ моєї банки на РЕБ. Допомагає, коли це, власне, творчість, а не робота. Коли сідаю шити чи плести абстрактні речі, скульптури. Так, потім їх теж можна продати за донати, але не вкладаю в роботу над ними жодних додаткових інтенцій. Але це розкіш, яку дозволяю раз на три місяці – пів року: розслабитись і відчути себе художником, а не мануфактурним станком.

Не допомагає, бо не можу стишити думки про недостатність зусиль, коли конкретики немає. Не можу не шкодувати, що не вмію заробляти гроші іншими способами в такій кількості, аби самотужки закривати значну частину потреб.

Як розпочалась волонтерська історія?

Не пам’ятаю, бо все доросле життя мені було важливо допомагати там, де чиясь потреба збігалася з моїми можливостями. Від «зібрати-передати одяг в дитячий будинок» до «перекладати в проєкті інформацію про друге покоління гулагу».

В перші тижні повномасштабного вторгнення, як і всі навколо, намагалась зробити хоч щось – збирала гроші на ліки, передавала ці ліки на Сумщину, допомагала біженцям, працювала з дітками-біженцями, збирала аптечки, збирала-передавала щось знайомим військовим. Не вважала себе волонтеркою тоді, та й зараз ніяково говорити так, але суто формально це волонтерство, тому що більшу частину часу, коли не сплю, так чи інакше займаюсь зборами.

Зараз це переважно фандрайзинг та процеси навколо нього. Збираю гроші онлайн і офлайн для поточних зборів Дар’ї Московських (=для одного з підрозділів 116 ОМБр) та на виробництво FPV-дронів в майстерні KLYN Drones. Знаходжу людей, котрі готові збирати гроші. Проводжу майстерки за донати.

Це десятки різних завдань, про які ніяково розказувати, бо вони не є конвенційно «волонтерськими». Я не їжджу на фронт, не переганяю авто, не плету сітки, не збираю аптечки, а, умовно, бігаю по Берліну, спілкуюсь з людьми, співаю, шию чи плету прикраси – і все це в сукупності дає гроші.

Що найважче у волонтерстві?

Не ненавидіти себе за недостатність зусиль, знову і знову долати відчай і слідкувати за тим, аби він не переходив у зневіру. Морально важко витримати одночасно виснаження, тиск фінансових та бюрократичних проблем, які виникають, бо перестаєш займатися власним життям, ситуативну зневагу від знайомих чи незнайомих, безкінечні некрологи. Я в привілейованому положенні, бо живу без обстрілів та повітряних тривог – і це часто ще одна причина гризти себе за те, що в таких умовах роблю недостатньо.

Завдяки волонтерству кілька десятків найкращих людей цього світу й часу стали для мене або друзями, або орієнтирами

Як збирати себе докупи?

Мені допомагають папіроси (прим. ред.: паління шкодить здоровʼю), список волонтерських завдань, щоденник, листування з волонтеркою Дар’єю Московських (=виговоритися), слова знайомого військового, на якого я внутрішньо рівняюсь. Але найчастіше «зібрати себе» = покурити, поплакати, відіспатись, працювати далі.

Іноді по роботі читаю щось в контексті історії радянських репресій, і це дає сили, бо усвідомлюю себе мікрочастинкою в глобальному протистоянні, а отже, не маю морального права зупинитися і лежати на дні задовго.

Що для мене краса? Божественний золотий перетин, коли в точці перетинаються гармонія та суб’єктивна здатність її відчути. Це питання для розмови на кілька годин чи на все життя, я не готова стисло відповісти

Світлини: Instagram @felt_zeppelin